Антифриз Віктор Шлінчак, журнал «Главред» Шановні друзі! «Тому що послідовний» Кабінет Міністрів отримав інформаційну і тактичну перемогу у двобої з чесним і моральним Секретаріатом Президента. І мій тезка – Віктор Федорович – після подолання президентського вето на закон про уряд має привід пишатися. Коли радники другого мого тезки – Віктора Андрійовича – роз’їжджають по просторах неньки-України в «самооборонних» обозах, прем’єр спокійно вирушив до Давосу.

Не зіпсувало його настрою навіть зволікання з офіційним оприлюдненням закону. Це вже так, деталі. Які, до слова, упали на голову голови парламенту Олександра Мороза, котрого колись називали найморальнішим політиком України. Скидається, що окрилений Кабмін поклав на спікера обов’язки підвозити воду, а сам крок за кроком виробляє унівесальну формулу захисту від морозу та корозії.

І то правда. Кому Сан Санич зараз потрібен, коли в його крісло в будь-яку мить може всістися лідер опозиції Юлія Тимошенко? Ну, щоб без проблем протягнути підвищення прохідного виборчого бар’єру. А заразом – довести президентський Секретаріат до такого сказу, щоб дострокові вибори все ж таки відбулися. Нехай і восени.

А Регіони тим часом «тихою сапою» будуть освоювати чимраз нові ресурси. Ой, про що це я? Хотів сказати – «ставати на ноги», а вийшло – «обговорювати плани додаткових вливань із Заходу в розмірі понад 500 млн «зеленої» мотивації». Щоправда, наразі невідомо, звідки в Заходу впевненість, що треба вести саме таку гру. Можливо, з-за пагорбів завжди видніше, і єдине «об’єднання демократичних сил» може існувати лише в дуеті БЮТ і ПР?

Зрештою, поки Регіони «кріпчають», у Секретаріаті Президента малюють чергову «Дорожню карту». А в ній – усього два сенсаційно важливі пункти розвитку країни: об’єднання українських церков у Єдину помісну й удосконалення політреформи. Ну ду-у-же важливі речі на тлі зростаючого невдоволення Банковою! І поки СП за розпорядженням Президента розмірковує, в якому соборі треба «випадково» зібрати найсвятіших отців для підписання Угоди, схожої на Меморандум про взаєморозуміння й Універсал національної єдності разом узяті, Кабінет міністрів не забиває собі голову лірикою. І паше.

Спочатку зачистить тих віце-прем’єрів, які тижнями не потрапляють до голови уряду, а отже, даремно займають кабінетну площу. Потім підсилить тих, хто знає, як будувалася Адміністрація часів «пізнього Кучми». А вже потім перейде у відвертий наступ. І наплювати, що там радять представниці Ради Європи Северинсен і Вольванд (ну, щоб бойові дії врешті завершились). Нехай би раніше, коли ходили на чаювання з опозиційним Віктором Федоровичем, були далекогляднішими ...

А якби далекогляднішим був Секретаріат Президента, то замість того, щоб тужитися над своїм текстом Закону «Про Кабінет Міністрів України» (який коаліціанти плюс БЮТ викинули у сміття), міг би внести як законодавчу ініціативу проекти «Про Верховну Раду України» та «Президента України». І підтримати усе це в комплекті, перехопивши ініціативу, по суті, створивши «малу Конституцію». Але куди там нашому теляті вовка з’їсти, якщо вовка звати не Микола, та ще й не Рудьковський.

До речі, про долю транспортного міністра. Відомий своїм авантюризмом, він несвідомо (так вбачається) замахнувся на святая святих – міжособистісні домовленості, що існують у схемах, вибудуваних не в Києві. Які так і називаються – «Росукренерго». І запрошення туркменських опозиціонерів – це радше не демонстрація недружнього до Ашхабаду пориву, а негласна спроба підглянути у шпарку, де за зачиненими дверима хтось грів руки на вогнику туркменського газу. Але за все треба платити.

І за газ. І за сало, яке на німецькій сільськогосподарській виставці українці роздавали задарма. І за антифриз, який минулого тижня став у нагоді з приходом справжньої зими...