Кого повісити? Віктор Шлінчак, журнал «Главред» Минулого тижня більшість українських можновладців застукали зненацька. Бо з прийняттям, переприйняттям, публікацією, ветуванням і внесенням поправок до закону про Кабінет Міністрів так і не прозвучала відповідь на каторжне запитання: портрет якого Віктора має висіти на стіні. «Ні корови, ні свині – тільки Сталін на стіні». Пам’ятаєте? Ото ж бо.

Але минулий тиждень розставив деякі акценти. Поки Віктор-перший «бороздил просторы мирового океана», Віктор-другий отримав досить часу, щоб продемонструвати усі свої здібності господарника, політика та активного партійного діяча. З чим його й вітаю. І якщо Віктор-перший аж на три дні полишає рідну домівку в пошуках конкретно правильного шляху до Європейського Союзу (мовляв, дивіться, он уже ген-ген на обрії виглядає нижня частина літери «С»), то Віктор-другий змушений користуватися шансом одноосібно керувати, керувати й керувати…

Ще напередодні від’їзду до Німеччини у Віктора Ющенка були непогані шанси закріпити за собою залишки «своїх» людей (за версією Юлії Тимошенко – «огризки») у Міністерстві закордонних справ і Службі безпеки України. Але хіба пообіцяти – означає одружитись?

У самому Секретаріаті ще не впевнені – треба було Володимира Огризка «палити» аж так, щоб потім заміняти його на Олександра Чалого? І чи треба було «підставляти» Віктора Короля, щоб демонструвати факт, мовляв, бачите Вікторе Андрійовичу, з яким свистом «людина Порошенка», м’яко кажучи, «пролітає». Коаліціанти (читай: центрального апарату Партії регіонів) готові на будь-які нейтральні кандидатури Президента. Аби як за принципом структури міністерства МВС насадити навколо цієї кандидатури таких само сірих виконавців. Але своїх. І голосування антикризовиків за кандидатуру віце-спікера Миколу Томенка – це радше поблажливість до так званої опозиційної сили, ніж бажання виглядати аж такими правильними.

Та над цими запитаннями думати ніколи. Бо в самому Секретаріаті ще невідомо, хто кого переграє – заступник глави СП Арсеній Яценюк у парі з секретарем РНБОУ Віталієм Гайдуком з одного боку, чи Віктор Балога у парі з заступником секретаря РНБОУ Валерієм Хорошковським – з іншого? Може, їм просто варто місцями «махнутись», щоб команди були укомплектовані?

А поки вищеназвані пани чубляться, у антикризовиків за тиждень нічого не тріснуло. Всі ходять «стройными рядами». Навіть керівник секретаріату прем’єра у Регіони подався. Можливо, щоб ніхто навіть не думав зазіхати на акції корпорації ІСД, які йому належать?

Інша справа – картинка для публіки. Бо щойно екс-уповноважена з прав людини, другий номер списку Партії регіонів Ніна Карпачова знову пересіла у крісло уповноваженого з прав людини, як одразу заявила: «Я – у опозиції до влади». От де виростають демократи!

Щоправда, яку владу Ніна Іванівна мала на увазі – Президента чи прем’єра – не уточнила. Скоро побачимо. Бо є на чому демонструвати. От, наприклад, УНП просить Карпачову захистити заступника керівника Харківської обладміністрації від «необґрунтованих політичних нападок Партії регіонів». Хотів би я побачити, як Ніна Іванівна буде хряцати дверима кабінету Януковича під супровід пісні Висоцького: «Он был мне больше, чем родня, он ел с ладони у меня». Оце була б картинка для телекамер!

Але що там якийсь заступник глави області, коли доведеться всією країною захищати нехай і колишнього, але все ж таки секретаря РНБОУ Петра Порошенка, якого ще позаминулого тижня вислали з Росії? Це вам навіть не Затулін чи Жириновський, яких чемно попередили – в Україну – зась. Та як їздили, так і їздять. Історія з Порошенком – більш ніж дивна. Бо досі невідомо, яка ж із «влад» попросила організувати це показове «от ворот – поворот». А може, не треба навіть про це говорити?