Підписанти-комерсанти Юлія Лимар, журнал «Главред» Політика в Україні так само не відрізняється від комерції, як арифметика є набором дій з простими числами. От, наприклад, для формування демократичної коаліції начебто є 228 голосів. Це – політика.

Якщо ж викреслити (поки що в голові, не на папері) позицію «нашоукраїнців» Юрія Єханурова, Івана Плюща, Анатолія Матвієнка, то врятувати коаліцію від нестворення може тільки комерція. Тобто купівля тіла власника депутатської картки для голосувань у парламенті. Тому – як слушно зауважив Віктор Балога (на Закарпатті завжди зналися на арифметиці!) – краще почати з процедури.

Вона ж вимагає, аби після ухвалення присяги і формування президії Ради депутати перейшли до створення коаліції. А оскільки членство в ній глибоко індивідуальне (парадокс, але згодом коаліції, як колегіальному органу, буде начхати на індивідуальність кожного члена), то під угодою мусять стояти не два розмашисті розчерки Юлії Тимошенко та В’ячеслава Кириленка, а мінімум 226 індивідуальних карлючок.

Тож вся інформаційна бравада Юлії Володимирівни з демонстрацією підписаних угод та протоколів розбіжностей скасовується, і починається арифметика. Із плавним зануренням у політичну комерцію. А комерція – це перемовини.

Президент демонструє справжню вправність переговірника і ніякого шахрайства (останнім з-під поли займається Віктор Іванович). Підписують БЮТ та НУНС угоду, де начебто планується створення професійної армії «на вчора», а Балога – бац! – із президентським указом про призов. Юлія Тимошенко тільки-но зазіхнула на кількох губернаторів для БЮТ, як Віктор Андрійович – клац! – і двох змінив. Ще чотирьом – догану. По шапках іншим надають цього тижня, пообіцяв Балога.

Юлія Володимирівна, спостерігаючи за всім цим із бункера на Турівській, нервово мовчить. А Віктор Андрійович з Чернігівщини шле вітання: «Я закликаю найближчий час використовувати оперативно, щоб створити демократичну коаліцію в парламенті. Я розумію, скільки потрібно провести діалогів після того, що було сказано», – веселиться Президент. Мовляв, ви там створюйте, а я, Президент всіх українців, поки займуся державними батуринськими справами.

Тож треба бути сліпим, щоб не побачити, як «помаранчеві» танцюють на граблях. Слід бути глухим, щоб не почути переговорів про створення широкої коаліції. Варто бути терплячим, бо швидко народжуються коти, а не наші коаліції. І можна бути дурним, але повторювати: «Демократи мусять перемогти». І хай непереконливою арифметикою, але таки створити свою коаліцію. Навіть усупереч Президентові, Балозі й щирим переконанням окремих індивідуумів. Або зараз, або вже ніколи. Ні-ко-ли!

Ця логіка – від супротивного. Народжена не інтересами політиків, а вибором тих понад 45% українців, які проголосували саме за «помаранчевих». І хай мене не було серед них, як, напевно, і не буде серед авторів панегіриків уряду Тимошенко, але саме зараз черговий шанс зрозуміти, що політика – не арифметика.