Битва за Віктора Юлія Лимар, журнал «Главред» Узимку 2005-го Юлія Тимошенко – перший прем’єр посткучмівської епохи – у помаранчевій футболці клубу «Шахтар» обіцяла східнякам усе, що не смів обіцяти навіть Віктор Янукович.

Восени того року, відразу після відставки, Юлія Володимирівна в прямому ефірі прикладала одну до одної дві стрічки – жовтогарячу майданівську та синю – символ учорашніх ворогів. Так вона об’єднувала Україну.

У січні 2008 року пані (знову прем’єр) заявила, що єднання з Партією регіонів можливе – лише на її, Юлії Володимирівни, умовах. Аудіозапис «Української правди» свідчить, що саме це пані Тимошенко і мала на увазі, хоча й говорила про стосунки у форматі коаліція–опозиція. Так на зміну електоральній риториці про «клани» прийшов здоровий політичний цинізм.

У Брюсселі ж Тимошенко зробила іще одну сенсаційну заяву – фактично підтвердила намір балотуватися у президенти на наступних виборах. Адже умову («я хотіла б, щоб наша співпраця була гармонійною») ні Віктор Андрійович, ні сама Юлія Володимирівна виконати не зможуть. Доведено сьогоденням. Тож з точки зору виборів-2010 ідея Тимошенко подружитися (проти Президента) з Регіонами не видається такою вже безглуздою. Бо якщо Арсеній Яценюк не злітає в космос, а Юрій Луценко не пересадить усіх бандитів, то кандидатів на царство буде троє – Ющенко, Тимошенко і Янукович. Модель кампанії відома: Схід проти Заходу, російська проти української, стабільність проти реформ.

Утіленням Сходу нині є Віктор Янукович. Наразі видається, що Партія регіонів навряд чи встигне замінити його іншим обличчям. А от на ідеях євроінтеграції пастимуться відразу двоє вчорашніх побратимів по Майдану. І кожен з них – і Ющенко, і Тимошенко – прагнули б мати за суперника Януковича. Тоді другий тур можна було б провести за сценарієм 1999-го. Привіт Леоніду Даниловичу.

Навіщо ж Юлії Володимирівні Віктор Федорович? З простого розрахунку: поки на Банковій прописаний Віктор Балога, «махрового» другого туру для неї не буде. Секретаріат зробить усе (пригадайте результати виборів «Нашої України» на Івано-Франківщині), аби Тимошенко з Януковичем не опинилися сам на сам. Водночас демократична процедура виборів не передбачає, що Юлії Володимирівні вдасться підкоротити крильця аж настільки, що вона взагалі не долетить до другого туру. Тож і команда Президента, і команда прем’єра – тих самих, що об’єднані однією коаліцією, – готуються до фінальної битви. Чужий проти Хижака, твою мать.

Звісно, Юлія Володимирівна й надалі публічно уникатиме панегіриків на адресу Януковича. Не публічно ж намагатиметься перефарбувати якомога більше його прихильників у свої червоні кольори. Ті ж, хто залишиться «синіми», чудово гармоніюватимуть із прапором кольору крові – в опозиції. Об’єднання країни за Тимошенко – у разі її перемоги на президентських виборах – відбудеться досить швидко. І прапор, котрий колись був радянським, замайорів на політичному олімпі. Wellcome to USSR.

Найцікавіше ж те, що наразі знову відкривається шанс перед Віктором Януковичем – людиною, яка так і не навчилася користуватися шансами. Чи не цього разу?