Вікторе, де Ганна? Віктор Шлінчак, журнал «Главред» Інколи я заздрю своїй колезі – їй доводиться писати виключно про одну персону, тоді як мені треба досліджувати, чим цілий тиждень займалася діюча і недіюча опозиція. Отже, почну з останніх.

Олександр Мороз (для тих, хто забув, нагадаю – це колишній спікер Верховної Ради п’ятого скликання) заявив, що на вибори Президента він ані руш. Мовляв, буде три кандидати (решта, треба розуміти, – в район Таращі… капусту садити). А ще ж в кінці минулого місяця Сан Санич подавав надії своїй Соцпартії. Отака вона, позиція опозиції. Раптом що – в кущі…

Та й оформленої парламентської опозиції минулого тижня чути не було. Хіба що Петро Симоненко намагався загнати Президента в куток на ефірі програми Ганни Безулик «Я так думаю».

Відверто кажучи, не вдалося. Бо Президент відчуває себе Президентом, а Петро Миколайович із постановкою питання про НАТО переконливим не був. Так, щипання Ющенка. Який, здається, вже проти цього має щеплення.

А от Віктор Янукович на людях не з’являвся, на ефіри не ходив. Натомість мав зустріч у Президента і протокольну зйомку. Після зйомки, як було зрозуміло, – жодного результату. Він так захопився виконувати інформподачі Віктора Балоги, що аж не встиг потрапити на ефір із Президентом. Адже блокувати трибуну старому апаратчику – це, знаєте, дуже важко. Так само, як важко переживати удари в спину від людей, яким думав, що віриш.

Ось, наприклад, постійний представник Росії при НАТО Дмитро Рогозін так і заявив: «У Росії припускаються великої помилки, думаючи, що Ющенко і Тимо-

шенко – проамериканські політики, а Янукович – проросійський.

Насправді, в Україні немає серйозної політичної сили, орієнтованої на Росію». А інтерес «донецького клану» до Росії, вважає Рогозін, вичерпується «економічними преференціями».

Та преференції російським підприємцям Янукович гарантувати більше не може. Інша справа – Юлія Тимошенко, котра обіцяла віддати комбінат Ілліча імені соціаліста Володимира Бойка руським пацанам. Бойко плаче, росіяни радіють, Янукович збирається до алтайських шаманів.

Власне, у цій ситуації Віктору Януковичу потрібні не шамани, а команда. Яка б уміла не просто блокувати трибуну, а розуміла, навіщо вона це робить. Котра б могла вигравати якщо не політичну, то принаймні інформаційну війну. Врешті-решт, хай на допомогу Януковичу прийде хоч Герман – нічого не зміниться, але хоч повеселимося!