Закадровий цинізм Віктор Шлінчак, журнал «Главред» Мнулого понеділка у студії «Свободи слова», що на ІСTV, мені конкретно відповіли: ні НАТО, ні Конституція, ні Сєверодонецьк, ні інші ідеологічні розходження не є предметом клінчу між коаліцією і опозицією.

Цинізм ситуації полягає в тому, що самі представники Партії регіонів та комуністів це публічно визнали.

Виявляється, що за ширмою гри в «АнтиНАТО», насправді ховаються інші переговори та інші торги. Але ще цинічнішим видається публічне признання представників опозиції – не було б проблеми «Альянс», вигадали б щось інше для блокування парламентських трибун та надування кульок.

Українське суспільство уже звиклось з тим, що його постійно дурять. І те, що зазвичай відбувається в політикумі, з точки зору пересічного громадянина (так званого «малого українця») найчастіше не піддається ні психологічному, ні логічному, ні емпіричному аналізу. Хоча, як показує історія, межа усе ж є. У 2004-му це був Майдан, у 2008-му це поки що збільшення кількості тих, хто не голосував би за жодну політичну силу з тих, що представлені у парламенті. І якщо зазвичай рейтинг опозиції у часи неефективного менеджменту владних коаліцій зростає, то останнім часом ні Партія регіонів, ні комуністи, ні Блок Литвина (який «ні вашим ні нашим») похвалитися збільшенням довіри не можуть.

На фоні торгів за владні портфелі і повноваження поїздка Віктора Януковича в Брюссель – це, звичайно, «подвиг». Вимушений. Щоб не втратити обличчя перед своїм виборцем. Але після заяв про торги, ультиматуми, посади та нові коаліції – це смішно. Виглядає так, ніби питання НАТО на сьогоднішній день Януковича хвилюють приблизно стільки, скільки проблеми двірника, який прибирає під’їзд Ганни Герман. Але що поробиш, треба ж мати гарну міну за поганої гри?

Віктор Янукович, який, прости Господи, називає себе лідером опозиції, не мав би полоскати по Брюсселях свою країну і її керівництво. Не мав би знищувати імідж країни, яка уже двічі давала йому шанс бути державним діячем. (Хіба країна винна, що йому це так і не вдалося?) І не мав би вантажити літак журналістів, щоб ті стояли під дверима у Генсека НАТО Схеффера, куди Януковича так і не пустили. Бо усе це – піар від лукавого.

Справжня гра – боротьба за повноваження. За Держмайно, податкову, митницю, віце-прем’єрів і віце-спікерів, держ¬комітети і обладміністрації. За те, де можна керувати. І навіть сєверодонецький з’їзд – це така ж провокація, щоб лоскотати нер¬ви додатковими елементами шантажу.

На момент, коли писався цей матеріал, ще не було відомо, чим закінчилось це зіб¬рання місцевих (треба думати – опозиційних) депутатів у Сєверодонецьку. Але щось підказує, що крім грізних лозунгів і закликів до діючої влади, цей дорогий пшик матиме такий же «суспільний резонанс», як і поїздка Віктора Януковича до Брюсселя.