Щоденник євроатлантиста. Підтримка НАТО падає? Альона Гетьманчук, журнал «Главред» Отже, бунт Партії регіонів проти приєднання України до ПДЧ та істеричні нотки Росії зробили свою справу: підтримка українським населенням членства в НАТО у березні стала на 10% меншою, аніж у грудні минулого року.

Про це свідчать результати останніх опитувань, оприлюднених фондом «Демократичні ініціативи» і профінансованих посольством Швеції в Україні (яка, до речі, не є членом Альянсу). Отже, станом на березень Україну в НАТО підтримували 22% (у грудні минулого року цей показник становив 32%). З іншого боку, це більше, ніж фіксувала у лютому компанія «ФОМ-Украина» (філіал Фонду общєствєнного мнєнія одіозного Глєба Павловського ) - а саме 16,9%.

Зрозуміло, що чим далі Україна рухатиметься до НАТО, тим різнобарвнішими стануть результати соціологічних опитувань – вже тепер можна стверджувати, що в українському випадку підтримка населення буде одним з ключових контраргументів наших європейських опонентів в Альянсі. І, зрозуміло, що якщо до грудня спостерігатиметься така ж негативна динаміка, яку зафіксували соціологи за останні чотири місяці – ПДЧ нам не бачити, як і на Бухарестському саміті. Не тому, що висока підтримка є умовою для приєднання до Плану дій щодо членства, а тому, що позитивна динаміка потрібна Україні, аби вибити з рук тієї ж Німеччини один з її ключових, хоч і явно притягнутих за вуха аргументів «проти». Не скажуть же німецькі друзі відкритим текстом, що за непідтримку євроатлантичних прагнень України Німеччина, наприклад, збільшить свою частку в Північноєвропейському газопроводі на 7%, що, подейкують, мало місце в контексті ПДЧ і Бухарестського саміту. Ми, звісно, не віримо, що так воно й було - не така Німеччина цинічна, аби демократичну Україну, від якої залежить така дорога для Берліну стабільність в Європі, міняти на якісь газові відсотки - але на зайві роздуми подібна інформація з доволі серйозних джерел мала б наштовхнути і в Києві…

Так чи інакше, цікаве інше: і «Демократичні ініціативи», і «ФОМ-Украина» дають абсолютно однакову кількість противників членства в НАТО – 59%. Сказати, що всі ці люди стали жертвами радянської пропаганди? Навряд чи. Нам нарешті потрібно перестати лукавити з цього приводу, і чесно зізнатись: негативне ставлення до НАТО в Україні – це не спадщина радянських часів, це феномен нових політичних часів. І не в останню чергу, часів президентської кампанії 2004 року. Про це свідчить не лише те, що багато противників вступу до Альянсу не пам»ятають жодної радянської листівки чи карикатури з цього приводу. Про це говорить також те, що населення Грузії, яке так само було в Союзі і так само оброблялось радянською пропагандою, виступає за НАТО більше, ніж українці за Європейський Союз.

Інший цікавий нюанс, який в черговий раз знайшов відображення у соціологічних дослідженнях «Демініціатив» - за членство України в Євросоюзі виступає 56% українців. Тобто, дещо дивна виходить ситуація: більше половини українців хочуть бачити свою країну європейською, заможною, реформованою, але проти того, щоб її реформувати й робити європейською. Адже реформи для членства в ЄС і НАТО багато в чому збігаються – виконавши реформи, передбачені Планом дій щодо членства в Альянсі, Україна автоматично просунулась би і на євроінтеграційному напрямку.

Більше того, однією з ключових (хоч, звісно, і не публічних) причин, чому Німеччина та Франція не бажають активного входження України в НАТО – є те, що вони не бажають форсувати таким чином інтеграцію Києва в ЄС: Україні, яка виконала вимоги НАТО, буде значно складніше відмовити, ніж Україні, як за них навіть не взялась. Так, сьогодні європейці скільки завгодно можуть розповідати, що в ЄС є країни – не члени НАТО, але, насправді, не існує жодного члена Євросоюзу з комуністичним бекграундом, який би спочатку не став членом Північноатлантичного Альянсу. Членство в НАТО – якби активно не вдавались деякі експерти в роздуми про Україну як нового «троянського коня» в єесівських лавах – це ознака того, що країна належить до дещо іншого геополітичного виміру, знаходиться під іншою цивілізаційною парасолькою. Отож, для України членство в ЄС і НАТО – це єдиний геополітичний вибір, і ті, хто сьогодні говорять «Ми за Євросоюз, але проти НАТО», або відверто лукавлять, або недостатньо обізнані з тим, якою бачиться Україна з Брюсселя, Парижу чи Берліну.

І останній симптоматичний момент, підтверджений результатами оприлюднених соцопитувань «Демократичних ініціатив». На нього, мабуть, було б цікаво звернути увагу Юлії Тимошенко. Він стосується того, що саме серед прихильників Блоку її імені, виявляється, найменше противників членства України в НАТО. А саме – 27% (у НУНС цей показник – 33%). Отож, логічно постає питання: якщо серед бютівського електорату ідея членства в НАТО викликає найменший супротив, чому Юлія Володимирівна так обережно підходить до натівського питання? Хоча, насьогодні вже зрозуміло: найбільший вклад в справу євроатлантичної інтеграції України Юлія Володимирівни зробила б, якби з її вуст не лунало натяків про нові дострокові вибори вже восени. Вибори, які автоматично блокують ПДЧ у грудні, і, швидше за все, навіть в квітні наступного року.