Проміжний візит Максим Розумовський, журнал «Главред» Ніякої довгострокової угоди в газовій сфері після візиту до України керівника «Газпрому» Олексія Міллера так і не з'явилося.

Сторони також не дійшли згоди ні стосовно ціни, ні щодо методики визначення ціни на газ на 2009 рік. Хоча, враховуючи коментарі учасників переговорів для преси, ці питання обговорювалися. Таким чином, зустріч мала проміжний характер обміну думками – основні переговорні баталії відсунуті як мінімум на осінь.

Формула газового щастя

Оскільки український Президент і прем'єр останнім часом схильні демонструвати протилежні погляди на політику держави, підсумки зустрічей Олексія Міллера з главою держави та главою уряду також дещо відрізнялися. Юлія Володимирівна у властивій їй оптимістичній манері знаходити черговий «прорив» поспішила заявити, що в ході переговорів з головою правління «Газпрому» Олексієм Міллером була досягнута домовленість за визначенням формули ціни на газ для України. У чому суть цієї формули Юлія Тимошенко не спромоглася пояснити, обмежившись лише зауваженням, що вона передбачатиме плавний перехід України до світової ціни. Сама ж ціна, згідно із заявою керівника уряду, визначиться після консультацій з центральноазіатськими країнами.

Ні слова про знайдену формулу не прозвучало в релізі за підсумками зустрічі з Президентом. Суть релізу була приблизно такою: сторони домовилися домовлятися.  

Стосовно плавного переходу до європейської ціни, остання, принаймні формально, залежить не так від волі «Газпрому», як від центральноазіатських країн, ресурс яких споживає Україна. А намір перейти на європейське ціноутворення центральноазіатські країни-експортери висловили вже в 2009 році – і не просто висловили, а закріпили в договорі з «Газпромом».

Що вигідно Тимошенко, те вигідно й «Газпрому»?

Як не дивно, такий розвиток подій збігався з інтересами як українських парламентерів в особі уряду, так і самого «Газпрому». Для українського  уряду перенесення важливе, тому що його головний менеджер налаштована на миттєвий успіх – результати їй потрібні тут і зараз, і ця установка стає все актуальнішою з причини виборів, які наближаються. Зараз прем'єру менш за все потрібна фінальна стадія переговорів з російською монополією, де обговорюватимуться конкретні параметри газових відносин у 2009 році. Причиною тому є невизначеність їх результатів, де навіть уміння прем'єра видавати поразки за перемоги може не вистачити.

А на малоприємні перспективи майбутніх переговорів указують як заяви Олексія Міллера, передуючи поїздці до Києва, про ціну на газ для України в 2009 році у $400, так і той факт, що до визначення параметрів газових відносин у 2009-му Україна підходить з оберемком невирішених проблем за 2008-ий. Ці проблеми шлейфом тягнуться з часів газової війни з початку року: борги перед постачальниками за спожитий газ у першому кварталі, газ «Газпрому», що «осів» на початку року, постійна заборгованість, яка збільшується, НАК «Нафтогазу» за поточне споживання «блакитного» ресурсу. Восени всі ці проблеми не зникнуть, зате цілком може зникнути сама Юлія Володимирівна як глава уряду.

Кращим сезоном обговорення газових питань для «Газпрому» теж є осінь. Частково із зазначених вище причин – українська сторона буде обтяжена оберемком невирішених боргових проблем. До них додасться початок опалювального сезону та очікуваний виток підвищення цін на нафту, до яких прив'язана вартість природного газу для Європи. Зараз експерти не виключають, що ціна нафти в 2009 році може досягти позначки в $200 за барель. Такі прогнози, мабуть, і лягли в основу нещодавніх «оптимістичних» заяв Олексія Міллера про те, що ціна на природний газ у Європі може досягати $500–$1000 за 1000 куб. м газу.    

З чим прийде до осінніх переговорів Україна?

«Крайньою» у стратегіях глави українського уряду та голови найбільшої російської корпорації стане вітчизняна газова галузь. Ті, хто її представлятиме на майбутніх осінніх переговорах, змушені будуть зважати на те, що її стан буде мало не найкритичнішим за останні декілька років. Це стосується, у першу чергу, НАК «Нафтогаз України» – монополіста на газовому ринку України. Останні декілька років експерти пророкують кожному новому голові НАКу долю стати останнім. На цей раз при ймовірній зміні керівництва ПЕК і газової галузі з відходом уряду цей прогноз має найбільший шанс збутися. Причина – фінансові труднощі, які є у монополії, незважаючи на оптимістичні реляції про зростання прибутків за 2008 рік і бурхливі темпи закачування газу в ПСГ на зиму (згідно з інформацією Тимошенко, наразі в ПСГ українська монополія закачала близько 8 млрд кубів газу). Оптимізму НАКу протистоїть заборгованість у $800 млн за спожитий газ у червні, яку визнав і НАК «Нафтогаз України». Виникнення цієї заборгованості змушує замислитися. По-перше, тому, що газ НАК збирає за передоплату. Відповідно, гроші за червень у НАКу мають бути на кінець травня. При збереженні такої практики розрахунків неминуче виникнення до закриття року касового розриву з черговим борговим скандалом. По-друге, ставши єдиним імпортером природного газу та найбільшим його оптовим продавцем, НАК «Нафтогаз» поклопотався про свою маржу через підвищення цін для уряду, унаслідок чого ціна на газ для промисловості зросла до $321 при незмінній ціні на ресурс на межі в $179,5 (див. таблицю). Таким чином, НАК «Нафтогаз» і бюджет України заробляє на кожних 1000 куб. м $140, при цьому $40 – це чиста маржа НАКу, $100 – прибуток бюджету, а платить цей «податок» – промисловість. На тлі цієї «накрутки» виникає питання – як українська сторона збирається переконувати імпортерів не підвищувати ціну в 2008-му хоч би до тих же $321? Твердженням, що промисловість не витримає цього навантаження або бюджет з НАКом недоотримають грошей? Не ліквідовані також і наслідки нещодавньої війни з імпортерами. Наприклад, не вирішено проблеми січневого споживання (через несанкціонований відбір) 1 млрд кубів газу «Газпрому». Згідно з домовленістю з «Газпромом» цей газ Україна має або повернути, або сплатити за ціною $321 за 1000 кубів до 1 серпня, інакше в силу вступають штрафні санкції. Не вирішено питання з 5 млрд кубів газу ЗАТ «УкрГазЕнерго», який відбирався НАКом з ПСГ у першому кварталі (за його визнанням). За нього потрібно або сплатити (близько 800 млн), або повернути його. З урахуванням цих фактів не все так просто з твердженнями про закачування 8 млрд газу в ПСГ – цей газ може виявитися таким, що належить ЗАТ «УкрГазЕнерго», а також ЗАТ «Укрнафта», власне газу НАК «Нафтогазу» у сховищі може виявитися менше 1 млрд кубів – як це було на початку року. Нарешті, існує заборгованість НАКу у формі кредитів – це ще близько $2 млрд, і пік виплат по них  – уже в 2009 році. Таким чином, навіть за приблизними прогнозами, НАК нині заборгував близько $4 млрд. Сьогодні ж очевидно, що фінансового «оздоровлення» НАКу внаслідок повернення до його монопольного становища, через що на початку року уряд ініціював «газову війну», після закінчення півроку роботи в нових умовах не відбулося.

Проблеми газової галузі НАКу не вичерпуються. За сім місяців роботи уряд Тимошенко поховав перспективи збільшення видобутку на причорноморському шельфі, розігнавши з нього всіх західних інвесторів. Наприклад, наприкінці червня дорученням Кабміну «Чорноморнафтогаз» припинив УРП з американською Marathon Oil, а у липні було розірвано угоду про розділення продукції з Vanсo Prykerchenska. Тотальна зачистка іноземних інвесторів і західних корпорацій з перспективних нафтогазоносних площ змусила деяких експертів заговорити про те, що звільнені родовища будуть запропоновані «Газпрому» як одна з умов майбутнього компромісу з постачань газу за лояльною ціною. При цьому підклав дров до багаття голова НАК «Нафтогазу» Олег Дубина, який нещодавно заявив про бажання «Газпрому» взяти участь у розробці українського морського шельфу.