Український кінопрорив: «ТойХто ПройшовКрізьВогонь»

Тетяна Катриченко, для «Главреда», Владислав Мусієнко (ФОТО), «Главред», 20.01.12 // 08:45
19 грудня на екрани кінотеатрів країни виходить український фільм «ТойХтоПройшовКрізьВогонь».

Жанр: пригодницька мелодрама. Режисер: Михайло Іллєнко. Продавці стрічки говорять: це перший фільм вітчизняного виробництва, який виходить у широкий прокат. Бюджет – 16 мільйонів гривень. Але для українського кіно це неабиякі гроші!

У цій стрічці є все: геройство, любов, містика, гумор. Під час перегляду немає часу розмовляти з сусідом, сумувати або жувати попкорн. Сюжет пригодницько-романтичний – очевидний і прямий. Без напівтонів та обірваних фраз: добро однозначно перемагає зло і зрада карається смертю.

Режисер Михайло Іллєнко чекав прем’єри понад п’ять років

«Ми свідомо створювали фільм для нашого українського глядача. Нам всім дуже хотілося відірватися від традиції депресивного кіно. Українських стрічок і так не багато, і то більшість картин – сумне кіно. Наче ми самі собі співчуваємо й більше ні на що не здатні. А це не так! Треба шукати своїх героїв», – каже режисер та додає, що вже час українському глядачу дати своє кіно. «Я особисто хочу дивитися фільми за формулою: «ми – для нас – про себе», – стверджує Михайло Іллєнко.

Саме за такою формулою він і створив «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». Кіно для українців і про українців.

Сюжет засновано на реальних фактах. Герой Радянського Союзу, льотчик авіації дальньої дії Іван Даценко (герой фільму Іллєнка має інше прізвище – Додока) народився у селі Чернечий Яр Полтавської губернії. З перших днів війни – на фронті. Навесні 1944-го його літак збивають поблизу Львова.

Далі офіційна історія Івана Даценка обривається. І починається кіношна Івана Додоки. На той час він вже має дружину – Любу та сина Івана, якого ніколи так і не побачить. За словами рідної племінниці Івана Даценка пані Ольги Рубан, цю українську любовну лінію сценаристи додумали: «Іван був вільним хлопцем, а оженився вже на індіанці. Вона народила йому чотирьох дітей», – каже родичка. Натомість ворожка з Іванового села у фільмі говорить: «Будеш головою колгоспу, але не у нас. За океаном. Буде у тебе дванадцять дітей. Але з жінкою лише один».

Потрапивши у німецький полон, Додока втікає з нього, повертається до Радянського Союзу, де його ув’язнюють у сталінських таборах на Далекому Сході. А далі шлях українця пролягає через Чукотку та Аляску до Канади. Там Іван живе разом з індіанцями, рятуючи старого вождя, а згодом і сам стає їх ватажком. Саме у такому статусі його зустрічають члени делегації з Союзу.

У фільмі все смішно, але знаково: партієць, якій щойно розглядав листя кукурудзи, питає російською у людини на коні з пір’ями та зіркою Героя Радянського Союзу на грудях: «Товарищ вождь, вы местный?». «Тутешній», – відповідає ТойХтоПройшовКрізьВогонь. «Не подскажете, почта где? Мне надо срочно телеграфировать», – наполягає співрозмовник.

Насправді ж звістку про Даценка у 1967 році привозять актриса кіностудії ім. Довженка Наталія Наум та кінорежисер Тимофій Левчук. А ще з ним говорив відомий артист балету Махмуд Есамбаєв.

Виконавець головної ролі – Дмитро Лінартович

Вистачає у фільмі й містики. Батько Івана, якого теж забрали до сталінських таборів, перетворюється на вовка. Та й сам Іван може говорити зі звірами, а ті відступають, як тільки чують українську народну пісеньку: «Била мене мати березовим прутом, аби я не стояла з молодим рекрутом». До того ж, головному герою весь час сняться віщі сни.

Цікава деталь фільму – лелеки. Наш герой у воєнному небі намагається провести пару птахів додому. Особисте спілкування літаків та лелек зворушує. Хоча і виглядає якось не по-справжньому. Але у легенду так хочеться вірити! Як і у те, що зорі на небі сяють як маленькі ліхтарики, а небо схоже на вершки.

Індіанці під Ржищевом

На екрані змінюються чудові українські краєвиди. Фільм знімали у Києві та області, зокрема під Ржищевом, а також у Кам’янці-Подільському.

І лише один кадр заокеанський – з видом на пустельні гори. Але, як говорить сам режисер, він найважливіший. У ньому у ролі головного героя на екрані постає сам Іллєнко. Щоправда, зі спини. Оператором став капітан яхти «Купава», на якій режисер доплив до Аргентини. «Я запланував зйомки епізоду у пустелі з крижаним повітрям, – каже режисер. – Думав, це буде на Алясці. Але домовленостей не було. Та й ми намагалися економити на усьому. Тоді мені запропонували подорож до берегів Аргентини». Тож кінорежисеру довелось задовольнятися Кордильєрами замість Анд.

Особливий акцент на музику – її до стрічки написав класик українського кінематографа – композитор Володимир Гронський, той самий, який створив музику для фільму «Циганка Аза». Виконує її Національний симфонічний оркестр. І цим досягненням знімальна група дуже пишається.

У фільмі задіяні відомі українські актори: Віталій Лінецький, Віктор Андрієнко, Олександр Ігнатуша, Ольга Гришина.

Любов Карімова – Ольга Гришина

Зрадника та покидька Степана зіграв Віталій Лінецький

А ось роль індіанки Тінь Ластівки довірили солістці Празького театру опери та балету Іванні Іллєнко

Віктор Андрієнко зіграв полковника Смирнова

«Перша зустріч з Михайлом Герасимовичем була веселою, – згадує актор Віктор Андрієнко. Я вийшов до нього, вже весь у гримі, одягнутий полковником, готуючись до серйозної розмови – сказати цій тендітній дівчинці про смерть чоловіка й віддати їй медаль. І ось до мене підходить режисер й каже: «Але ж ти розумієш, що в нас тут не довгоносики...». «Тю! – сказав я. –  А я й не здогадувався! Я вам скажу: українські актори можуть все – і трагедію, і комедію. І всі працюють як один ансамбль. Ви розумієте, крізь що пройшов Михайло Герасимович і його актори? У них були великі перерви. Після тривалої перерви вони знімають ту ж саму сцену – а це треба потрапити в кадр, в колір, у той акторський стан. Але ж два роки була дірка... Мені, на відміну від інших, пощастило – я влився вже у складений ансамбль пізніше. Це ж скільки нашому головному героєві довелося тримати рівень!».

За час зйомок виконавець головної ролі встиг трохи змінитися, а акторка, яка грала його дружину - народити дитину… Фільм, який можна було зняти за півтора роки, знімали всі п’ять. Бо грошей весь час бракувало.

Хтось може зауважити: якість гри та драматургія залишилися на рівні 1970-х років. І з цим сперечатися важко. Але не можна і не погоджуватися, що для українського кіно фільм «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» – справжній прорив. Ми, звичайно, могли б кидати скептичні фрази та вказувати пальцями на недоліки, але цього робити не хочеться. Краще побути простим глядачем.

РЕКЛАМА
Мнения наших читателей
Загрузка...
Загрузка...
Загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
РЕКЛАМА

Загрузка...
Загрузка...
Загрузка...
Завантаження...
РЕКЛАМА